14 травня 2025 року відбувся Круглий стіл на тему: “Формулювання резолютивної частини рішень про повернення дитини в іноземну державу на підставі Конвенції 1980 року та забезпечення їх примусового виконання”.
У заході взяли участь представники Мін’юсту, ЮНІСЕФ, державної виконавчої служби, судді регіональних судів, судді Верховного Суду і адвокати.
Обговорювались проблеми виконання рішень у справах про міжнародне викрадення дітей — зокрема, на прикладі нашої справи №552/1759/19, де суд ще у 2019 році визнав незаконним вивезення дитини з Великої Британії та зобов’язав повернути її за місцем постійного проживання.
Постанова апеляційного суду, залишена без змін Верховним Судом, за посиланням.
Попри це, через відсутність у рішенні прямої вказівки про можливість відібрання дитини, його виконання фактично залежало лише від “доброї волі” відповідача. З цієї причини нами було подано окремий позов у справі №545/3933/21 щодо відібрання дитини для забезпечення її повернення.
Справа про відібрання дитини №545/3933/21 є показовою, – зазначила у своїй доповіді суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Черняк Юлія Валеріївна, – оскільки під час розгляду судді Верховного Суду комплексно підійшли до аналізу двох Гаазьких конвенцій — Конвенції 1980 року про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей та Конвенції 1996 року про батьківську відповідальність: “Гаазька конвенція про батьківську відповідальність 1996 року не замінює і не вносить зміни у механізм, визначений Гаазькою конвенцією 1980 року для дій у ситуаціях, які пов`язані з міжнародним викраденням дітей.
Навпаки, Гаазька конвенція 1996 року доповнює і посилює Гаазьку конвенцію 1980 щодо деяких аспектів. Це означає, що низка її положень можуть бути застосовані як доповнення до Гаазької конвенції 1980 року у випадках, коли остання застосовується у конкретній справі.
Продовження публікації – на сайті Garo Law Office за посиланням.
